Я ніколи не чув в своїй родині мати і від Сави Даниловича теж.
Вони завжди знаходили порядні слова для розмови, навіть якщо розмови були суперечливі.
В нашій родині, моя мама, розказували про всі складнощі, які відбувалися в державі після більшовицького перевороту. Про трійки, які розстрілювали людей без суду, про знущання в період колективізації, про голодомори 1921, 1932,1947 роки, про репресії 1934-37р. Що нашого батька були репресували і про інші негаразди в державі, але завжди мама попереджали, щоб нікому про це не говорили бо постраждає сім`я від влади.
Під час колективізації 1930 року і репресій так званих кулаків, всі розбігалися хто куди міг. Тому і вимушені були розбігатися і діти Сиваша Федора і кожен опинився там де зумів причаїтися від тодішніх катів.
В 1958 році я закінчив 10 класів. Стало питання де мені бути далі.
Так як з нашої сім`ї всі поїхали з дому від батьків, то батьки були налаштовані, щоб я залишився в селі біля них.
Дівчата з сім`ї бригадира Логвиненко Самсона прогнозували мені в селі роботу комсомольського лідера.
Але я почав говорити батькам, що всі вивчилися, а я що не можу.
Тато і мама не заперечували моїм намірам поїхати вчитися в Запорізький машинобудівний інститут, який в цей час закінчив брат Микола.
Батько в цей час повернувся на роботу знову викладати дороги каменем, бо почали платити за це гроші. Сказав мені, пішли попрацюєш зі мною, заробимо трохи грошей перед вступом в інститут.
Я здав документи в інститут і почав працювати з батьком. Після закінчення школи додатково до вступних екзаменів не готувався. Поїхав на екзамени і не поступив. Повернувся додому і продовжував працювати в колгоспі. Наступної весни знову почали викладати дороги каменем. На другий рік я завчасно почав готуватися до екзаменів. А за два тижні до екзаменів лишив роботу і почав інтенсивно дома готуватися до екзаменів. Екзамени склав успішно і в 1959 році вступив до Запорізького машинобудівного інституту.
Але з 1959 року, секретар ЦК комуністичної партії Союзу Хрущов змінив умови навчання в інститутах.
Перші півтора роки треба було навчатися по вечірній системі.
І відмінив військові кафедри в інститутах.
В Запоріжжі спочатку я жив на квартирі, потім в заводському гуртожитку на вул.Анголенка. Працював на заводі "Комунар" учнем токаря, а потім токарем в три зміни і навчався або зранку або ввечері, дивлячись на якій зміні був на роботі. В цей час завод "Комунар" закінчував виготовлення зернозбиральних комбайнів і переходив на виготовлення автомобілів "Запорожець".
З січня 1961 року нас перевели на денне відділення навчання, а в грудні 1964 року я закінчив інститут і за направленням поїхав працювати в Київ на завод "Ленінська кузня" де і пропрацював до червня 1993 року. Працював технологом, конструктором, керівником конструкторської групи, начальником конструкторського бюро.
Роботою я завжди був задоволений, а керівництво мною теж.
Я завжди був принциповим і чесним працівником. Тому начальник відділу стандартизації Чікін В.І., як то сказав, що у Сиваша дуже складний характер, але це не перешкодило йому намагатися влаштувати свою дочку на роботу в конструкторське бюро, яким я керував, бо вважали, що я кваліфікований фахівець і свої знання не приховував від інших, а передавав своїм підлеглим.