Так як я тільки приїхав з Тарасівки, то зважував коли поїхати в Запоріжжя і Тарасівку. Через декілька днів я зателефонував Наді і запитав на коли намічається зустріч. Але вона схфильвано сказала, що зістріч не відбудеться. І перераховувала кого з нашого класу вже немає. Виходить що лишилися живі одиниці з усього класу хоч ми, відносно, всі були ще не такі і старі.
В червні 2008 року ми зв'язалися знову. Тепер Надя відповіла, що знайшла 8х однокласників. Вони не проти щоб зустрітися, але не бажають брати участь в її підготовці. Надя говорила, що підводить її здоров`я та присутня і фінансова напруга.
Запитала мене про те що я пишу книжку. Я відповів, що планую в цьому році закінчити її. Надя запропонувала щоб я свою книжку залишив в Тарасівській бібліотеці. Я подумав, що це слушна думка і я на неї зважу. Хоч писав я не про все наше село, а про свій рід, родину. Але деякі моменти є і про село які, можливо, раніше були і невідомі мешканцям села.
Надя хотіла щоб випускників 1958 року зібрати влітку, але не вийшло. Потім запропонувала зібратися в вересні, але це пора збору врожаю і зустріч не відбулася.
Я міг би вже роздрукувати свою роботу, але хотів доповнити її і зустріччю однокласників, яка невідомо коли відбудеться.
Коли ми ходили до школи мені подобалася однокласниця Надя Горулько. Але, мені здалося, що вона не звертала на мене уваги.
Потім ми зустрілися в Запоріжжі, коли вона вчилася в Запорізькому педінституті, а я в машинобудівному інституті. В розмові Надя сказала про мене, " який простий хлопиц". Вона запропонувала підти в театр.
Я не заперечував проти пропозиції. Але я завжди надавав перевагу навчанню і в цей час я повинен був закінчити і здати курсову роботу.
Зустріч не відбулася і наші шляхи розійшлися.
Моя мама розказували мені про життеві шляхи моїх однокласників.
З розповіді мами знаю, що коли Надя повернулася з дітьми в Тарасівку з Харківщини, куди була направлена на роботу, то її поселили в будинок, на території лікарні, який будував мій дід Петро Оксентійович Гасенко, але тепер вона живе в іншій своїй хаті.
Пригадав я про те що з братом Миколою ми мали роботи які не приводили до забруднення одягу. Щоб на роботі мати охайний вигляд я частіше змінював одяг і взуття. Старий одяг був цілий і в гарному стані. Мій розмір підходив на батька тому я його віддавав йому.
Мамі купляли новий одяг бо з дружин на маму нічого не підходило.
Перша частина мого доповнення до книжки "Сивашська одісея", текстова,була вже написана.
Коли прочитав книжку "Сивашська Одісея", то побачив, що в неї були включенні не всі епізоди з листів, які я посилав в Єкатеринбург.
На моє прохання Вітя Сиваш повернув мені більшу частину тільки моїх листів до нього.
Я вирішив повністю вдруге не переробляти написану мною першу частину, хоч частина подій, які є в листах я вже там виписав.
Я вирішив до своєї книжки зробити додатки з листів, документів, газетних cтаттей і опрацювати більше фото рідних.
Але при дописуванні, для зручності, вимушений був деякі епізоди додати в свої листи до Сиваша Віктора Григоровича. Тому тепер деякі мої листи не відповідають початковому змісту.