підписки, що вони не будуть з`являтися в громадських місцях. Тобто сидітимуть тільки дома і в лікарнях, якщо їх туди покладуть.

Кожен має свою думку і має право її виказати, а також розповісти про ті події в яких жили наші рідні і ми і кожен повинен їх сприйняти без образ.

В 2000 році я пішов на пенсію.

Після померанчевої революції 2004 року знову влаштувався на роботу.
На Пасху 2005 року мені випало бути на роботі. (у Тарасівці на це свято казали Паска. В словнику я знайшов, що українське слово паска перекладено на російське пасха. Але зараз це свято в українській мові чомусь пишуть Пасха.)
Спостерігав людей, які ввечері і вранці ішли в церкви з кошиками.
Мені пригадалося моє далеке дитинство.
Мама, народилися далеко до 1917 року. Коли релігію шанували і до всіх  релігійних свят готувалися завчасно і з знанням обряду
Від цього маму вже ніхто не міг позбавити і після 1917 року.
Мама вже за декілька днів до свята Паски турботливо готували різні страви.
Варили холодне, узвар, пекли паски, пиріжки, варили і фарбували яйця. Колотили свіже масло і багато інших страв, які вони пам’ятали з свого дитинства. Як робили це їх батьки.
Ця процедура передавалася з покоління в покоління.
В цей день повинно було бути на столі не менше 12 страв.
Вечером в суботу клали всього потрохи в кошик, частіше в сумку. Одягалися в чистеньке і святкове хоч і бідне, одягали чистенько мене і ми йшли до церкви на ніч.
Церква була в центрі села. Під церкву тепер використовували сільську хату. Знаходилася вона за 2,5 км від нашого будинку.
Рядом з нею лежали гори цегли від старинної церкви, яку підірвав, як казали мама, комуніст, однофамилец наших родичів, Борис Дяченко з Тарасівки, тікаючи від німців в 1941 році.
Ту цеглу в селі ніхто не брав на свої потреби. Боялися, що то з Божого Храму. Пізніше той страх вивітрили атеїстичними пропагандами. І внесли в душі людей крадіжки, злочинність і п’янство.
Пізніше на тому місці збудували стадіон, а потім там побудували новий сільський клуб.
Біля церкви завжди збиралося дуже багато людей різного віку.
В церкві ішла служба всю ніч. Після півночі священник, хор і постійні помічники, які допомагали в церкві, виходили на подвір`я з церковними атрибутами (хоругвами). Священник правив службу на подвір`ї і вся процесія рухалася по колу кругом церкви. В колону приєднувалися прихожани.
Перед ранком починалося освячення всього, що люди принесли з собою. Ставили кошики, сумки також колом навколо церкви, розкривали їх і кожен намагався запалити свічку.
Священник ішов з молитвою і кропив все і всіх свяченою водою.
Після освячення ми ішли додому і намагалися донести додому запалену свічку.
Це не завжди вдавалося.
Якщо доносили свічку запаленою, то це вважалося добрим знаком.