Періодично приходили лікарі, призначали ліки, уколи. Дочка Люда сама робила матері уколи і доглядала за нею.
Але все це не допомогло.
Так що той лист її, який я переслав Вам був передостаннім до мене, але останнім для нашої спільної роботи.
Вона писала, що Федір Андрійович Сиваш, Ваш дід, жив біля Менделів.
Це так, по вуличному, називали, а справжнє їх прізвище Турчин.
В тому місці, навпроти, жили через дорогу два брати з сім`ями, Павло Турчин, город до річки, і вверх від дороги Василь Турчин.
Більш підходить, що їх хата, яка була біля Павла. Це в продовження ряду хат де була і наша. А от точно де була їх хата могла сказати Марія Іванівна. Тепер це може бути тільки умовно з великим приближенням, Я не встиг вияснити в неї цю обставину. Той час знала тільки вона.
27.04 2003р. я набирав Ханти-Мансійськ і Єкатеринбург. Уточнював по довідці чому не можу вийти на Ваші міста. Вони допомагали мені порадами. Але мене з`єднувало з абонентами в Україні.
Хоч я і набирав після 8 код Росії 10.7, код Єкатеринбурга.
Більше нічого по роботі я зараз тобі не пишу. Бо моя голова зайнята згадкою про сестру. Якій я постійно писав листи, а вона постійно відповідала мені. Розповідала, що відбувається в наших краях.
Про дітей, їх родини. Тепер більше цього не буде.
Тепер будуть рідкі випадкові відповіді її дітей.
Ось так Вітя.
Сьогодні говорив з тією жінкою Сиваш, яка живе в Києві.
Вона говорила, що Сиваш Степан Григорович з Москви повинен був приїхати в Київ на проводи, але не приїхав.
Хтось там в Москві захворів.
В розмові з Москвою ті Сиваші називали ще одного Сиваша, в Москві відомого лікаря, професора, травматолога ортопеда.
Я про нього чув давно, ще коли мені двічі в Києві робили операції на колінку в 1982 і 1983 роках. Ми, здається, про нього трохи згадували.
Ця київська жінка має телефон Степана Григоровича, але сказала, що повинна запитати дозвіл у них чи можна давати їх телефон. Так що пізніше я повідомлю його, коли одержу сам. Якщо це потрібно напиши.

05.05.03.

P.S. Я маю звичку залишати останні квитки. Ось маю квитки поїздки на похорони Марії Іванівни.
Є квиток останнього приїзду моєї мами в Київ і ще Союзні 5 рублів, які збереглися від моєї мами в її гаманці. Десь є квитки поїздки моєї родини, на похорони мами. Для мене це цінності, бо ці речі тримали їх руки.
Дівчата говорили, що відмітять 40 днів Марії Іванівні.
Цей лист писав ввечері, але і сьогодні вранці, перед відправленням, всі думки біля того, що на похороні і поминках згадували життя Марії Іванівни, а разом і нашої родини, бо це невід’ємно.
Згадували діти, як вони переїздили з одного села в інше, бо батьків ввесь час переводили в відсталі школи, щоб своєю працею вони піднімали школи в кращі. Бо батьки не могли відмовити владі від переїзду в інші села. А коли чоловік Марії Іванівної, навіть якось