І
.                            Добрий день, Вітя!
Федя за короткий час проїхав по багатьох населених пунктах і зустрівся дуже з багатьма знайомими, рідними, близькими людьми.
Після поїздки Феді, мабуть, додалося багато інформації, яку Ви тепер впорядковуєте.
Я зайнятий був збором урожаю з свого городу, тому мав бажання написати тобі лист, але все не міг зібратися написати його.
Мені написала Марія Іванівна, що говорила Феді, як звали наших братів, які померли ще малими. Я згадую, що мама говорили, що їх імена були Гриша і Проня (Прокіп). Хто з них старший, а хто менший був, я не пам’ятаю. Доки були живі мама вони кожен рік поправляли могилки хлопців і я знав де вони розташовані. Але на могилах не було навіть деревяних хрестів. І ось без мами пройшло багато років і я забув які із тих горбочків могили моїх братів і поруч з ними могила тітки Лукері.
При розмовах моїх батьків з Химкою Федорівною і Савою Даниловичем згадували, що на Кубані (як вони говорили) жив брат тьоті Химки і дяді Гриші. Але чомусь вони називали ім`я Проня. Чи можливо я тоді щось не так зрозумів.
Можливо Ви напишіть в книзі, як познайомилися Ваші батьки. В розмовах моєї мами і тітки Химки говорили, що дядя Гриша їздив в гості, мені здається, на Кубань до брата на весілля, і там познайомився з майбутньою своєю дружиною. Вашою мамою?
Я Феді говорив, чому я не підтримую стосунки з синами, а також коротко про їх поступки відносно мене в період 1987-1992 років.
Все це відбувалося після того, як я уже писав, що совети втрутилися в мою сім`ю.
Коли в бувшому Союзі ставало відомо, що при режимі Сталіна, кого арештовували, то часто від них відмовлялися рідні діти, дружини, чоловіки, бо боялися репресій проти них.
Цьому приклад, коли Сталін арештував дружину Калініна, Всесоюзного старости, той нічого не зміг зробити, щоб її визволити.
Я не зовсім вірив в таке. Але згодом сам опинився в подібній ситуації, коли влада втрутилася в мою сім`ю, поїхали на Запоріжжя для зустрічі і обробки батька і Миколи.
Після цих дій советів, жінка з синами створили умови неможливого проживання під одним дахом. Тричі ламали мені ребра, кістки.
Від імені батька, брат Микола розсилав в різні інстанції союзу наклепницькі листи на мене.
А на роботі проводили одні за другими збори по «розбору» моїх дій, які я проводив для захисту себе. Таких зборів за період з 1986р. по 1993 рік було більше 50.
Мені приклеювали самі безглузді ярлики.
Що я шизофренік. Я доказував, що це брехня, бо регулярно проходив медкомісії на право керування автомобілем.
Що я гомосексуаліст. Це хотіли підвести під мене, бо за це в бувшому Союзі садили до в’язниці.
За мною влаштували слідкування скрізь, навіть в лісі і робили засідки щоб вбити.
Мене обложили в кругову провокацією і брехнею, щоб я ніде не знаходив спокою.
Надя поверталася з Тарасівки в Болгарію і заїхала до мене в Київ.