В повоєнні роки в колгоспах техніки майже не було. Спочатку жінки самі тягали борони по колгоспних полях, а потім запрягали своїх корів в пари, орали і все робили на колгоспних полях.
Дома город копали лопатами. В основному на це час був вночі, особливо коли були місячні ночі. Більше всього копати діставалося дівчатам, особливо Наді.
Потім з`явилися в колгоспі воли, коні, а ще пізніше техніка. З часом почали дозволяти орати городи людям волами, кіньми, а ще пізніше навіть тракторами. Тому мені копати город уже майже не прийшлося.
Батько вмів мостити дороги камінням. І його забирав колгосп на цю роботу. Влітку треба було цілими днями сидіти на сонці на дорозі і вкладати камінці, бити їх.
Як-то батько бив камінь молотком і дрібні камінці пошкодили йому очі. Він частково втратив зір. Після цього його призначили ремонтувати дороги по селу, профіліровки (земляні дороги) між районами, селами. Пізніше його призначили бригадиром, а людей в бригаду не давали, то він, в вільний час від школи, брав мене з собою на роботу.
Інколи брав і Павла, сина тітки Ганни, маминої рідної сестри.
Ми закидали рівчаки, які вимивала дощова вода на дорогах, косили траву вздовж доріг косою, садили дерева, пололи, орали.
Загортали прорізані колесами колії від транспорту на дорогах утюгом.
Так звався важкий стальний пристрій, який тягали волами.
Поки я був менший, то брали в бригаду носити воду людям хто працював на полі, пололи, косили і інше. Або поганяв верхи коня в полілці.
Сідла на коні не було тому в кінці дня ходити було важко, так за день їзди, боліла попа. Краще було, коли пололи щось низьке. А коли пололи соняхи, кукурудзу високого зросту, то за день натирало ноги до крові, бо взуття, на ногах, ні якого не було.
Коли я був в старших класах, колгосп брав мене на вагову приймати машини які возили зерно від комбайнів. Я зважував зерно і записував від якого комбайна машина привезла те зерно.
Приємні і радісні дні були релігійні свята Паска, Трійця.
Перше, що дома не заставляли робити роботу, по друге, що приїздили завжди гості, особливо на Трійцю, дарували якісь подарунки яблука, печиво, цукерки навіть якщо воно і власного виготовлення.
На Трійцю приїздили гості і з других сіл, міст, районів. В цей день у нас в Тарасівці був храм.
До цього свята батьки готувалися ретельно, хоч і не багаті були столи, але вистачало всього для всіх. Цілий день гості сиділи за столами. Їли, пили, більше говорили про все. Про врожай, дітей і інше. Пізніше починали співати, але ніколи я не бачив щоб хтось валявся п’яний.
Це прийшло пізніше, коли я поїхав з села.
Дуже любив співати Сава Данилович Дяченко. У нього був дуже гарний голос і він знав багато пісень.(Аж тепер я дізнався, що дядя співав в одеському оперному театрі) Він був частим гостем у нас. Зійдуться з батьком, інколи вип`ють по чарці і починають співати, не варнякати п’яно, а співають.
Сава Данилович завжди знаходив розумні теми для розмови. Серйозні розмови вів і з нами підростками, мною, його сином Миколою і іншими. При цьому у нього завжди була посмішка. Любив шуткувати.
Я ніколи не чув в своїй родині мати і від Сави Даниловича теж.