Ще одна деталь яка проявляється в нашому житті. В молодші роки інколи в організмі відчуваєш якийсь дискомфорт. Але ми молоді вважаємо це за випадковість і ніби якусь дрібничку яка пройде і ніколи більше не нагадає за себе. Але треба насторожити свою увагу і пам’ятати, що це сигнал до майбутньої складної хвороби яка розвинеться в старшому віці і може стати роковою. І потрібно вже тепер робити все щоб цього не трапилося, або хоч віддалити ті складності як можна на далі.
Рідні про стан здоров`я говорили рідко. Так батько інколи робив масаж ліктю і рукам,.але що це його турбує не говорив.
На недоліки організму потрібно звертати увагу вчасно. Коли я ще ходив в школу, то чув що сусідка Лімешко Наталка розповідала мамі,що вона спостерігає за мною коли я іду до школи, що я нахилю туловище вперед і ніби ноги доганяли тулуб швидко ішов. А це було невірне положення хребта. І це положення закріплювалося з роками, а ще доповнилося перевантаженнями. І тепер над цим мені приходиться працювати, щоб позбутися від болью в суглобах рук, ніг, хребті.
Або хто пояснював, що взуття необхідно підбирати не впритул до ноги, а щоб воно було вільне і ще можна, при необхідності, одягнути додаткову пару шкарпеток і все рівно нозі повинно бути вільно і приємно.

В кінці травня 2008 року мені зателефонували. Турбує Тарасівка. Дзвонила моя однокласниця Горулько Надія Олександрівна.
В цьому році минає 50 років як ми закінчили 10 класів. Вона запропонувала зібратися всім з трьох десятих класів 1958 року.
Так як я тільки приїхав з Тарасівки, то зважував коли поїхати в Запоріжжя і Тарасівку. Через декілька днів я зателефонував Наді і запитав на коли намічається зустріч. Але вона схфильвано сказала, що зістріч не відбудеться. І перераховувала кого з нашого класу вже немає. Виходить що лишилися живі одиниці з усього класу хоч ми, відносно, всі були ще не такі і старі.
В червні 2008 року ми зв’язалися знову. Тепер Надя відповіла, що знайшла 8х однокласників. Вони не проти щоб зустрітися, але не бажають брати участь в її підготовці. Надя говорила, що підводить її здоров`я та присутня і фінансова напруга.
Запитала мене про те що я пишу книжку. Я відповів, що планую в цьому році закінчити її. Надя запропонувала щоб я свою книжку залишив в Тарасівській бібліотеці. Я подумав, що це слушна думка і я на неї зважу. Хоч писав я не про все наше село, а про свій рід, родину. Але деякі моменти є і про село які, можливо, раніше були і невідомі мешканцям села.
Надя хотіла щоб випускників 1958 року зібрати влітку, але не вийшло. Потім запропонувала зібратися в вересні, але це пора збору врожаю і зустріч не відбулася.
Я міг би вже роздрукувати свою роботу, але хотів доповнити її і зустріччю однокласників, яка невідомо коли відбудеться.

Коли ми ходили до школи мені подобалася однокласниця Надя Горулько. Але, мені здалося, що вона не звертала на мене уваги.
Потім ми зустрілися в Запоріжжі, коли вона вчилася в Запорізькому педінституті, а я в машинобудівному інституті. В розмові Надя сказала про мене, « який простий хлопиц». Вона запропонувала підти в театр.