Можливо, з цієї причини в «Одісеї» і не надрукована моя нагорода на честь 1500 річчя Києва, яка підтверджує первинність України і вторинність Московського князівства.
В книжці немає бажання українців назвати українським народом.
Подібно було і в попередній книжці «Оглянісь» де автор теж намагався не говорити за Україну і українців.
Росія ще за часів царату, союзу і тепер користується тверезим розумом нашої нації, роботящими руками цього народу.
З України перетягували найкращі уми. Та і правителів союзу було багато вихідців з української землі.
Після розпаду Союзу на російській території лишилося дуже багато порядних українців. Там їх утримує те, що було житло і робота, а по переїзду в Україну, в той складний період, треба було тут починати майже з нуля.
Певна частина громадан Росії в паспортах записує себе за національністю росіянами. Але коли заглибитися в їх генетичне походження, то виходить що багато з них мають більшу частину українського походження, українське коріння, але своїм дітям вони цього не передають. Вважаю це невірно. Їхні покоління повинні знати правду свого походження, свого коріння.
Коли я бував в відрядженнях в Хабаровську,Сахаліні, Владивостоку, Камчатці, я працював там з багатьма місцевими у кого були українські прізвища. Але тоді я не приділяв цьому значення.
Тоді я думав, чому ті люди дуже добре і тепло відносилися до мене.
Намагалися допомогти мені в вирішенні питань, які були моїм завданням
Я був в Камінь Риболові, Приморський край, в батьків Люби Сумцової. Вийшло, що вони Петріченки, українці, і зі мною говорили українською мовою. Батько, там працював секретарем райкому, коли там була війна Cоюзу з Китаєм за острів Недаманський.
Аж ось тільки тепер узнав, що на Камчатці проживає 40% українців, в Приморськім краї і Біробіджані, куди совети засилали мого батька,20%, що там є цілі села українців, багато із тих кого виселили туди совети в табори в різні часи.
Коли я повертався з відряджень з Владивостоку, то бачив як в аеропорту розлучалися українці, які жили там, з родичами з України. Вони плакали в літаках бо не знали чи побачаться ще колись в житті
Ще за царату указами забороняли українську мову. Продовжувалося це за Союзу, а зараз Росія намагається ще раз виставити себе вище ніж вона заслуговує.
Немає посилань ні на одного автора українця крім Нестора, болгар Кирила і Мефодія. Якого в Росії на свій манер називають Кирилов.
Немає навіть посилання на книгодрукаря в Україні Івана Федорова.
Безспірні українські міста називаються російськими.
Татари везли, вірніше вели, в Крим полонених українців (ясир) з українських земель. Їх названо «рускіе пленнікі».
Український ясир так писали у всіх книжках, які друкували і за Союзу.
Та і саму назву Русь Росія відібрала від Київської Русі і присвоїла собі.
Російські правителі ввесь час когось вважали і вважають своїми ворогами, особливо тих хто не погоджується з їхніми ідеями і нав`язуваними ними планами.
Візьмемо останні події на початку другої світової війни і в ході її.