Але прошу зрозуміти і мої почуття від тієї необ’єктивності, стосовно мене, як в переносному так і прямому значенні.
Це заставило мене викласти все в об`єктивному баченні, посилаючись на історичні архівні факти і події, які пережили мої батьки, рідні і я в своєму житті.

Інформація від поїздки в Одесу.
Я хотів щоб Сиваш Микола прочитав уже написану цю книжку і знав, що багато його затій, стосовно мене, тепер мені відомі.
Але 18 листопада 2006 року мені повідомили, що 17 листопада помер Сиваш Микола Іванович і щоб я зателефонував в Одесу.
З Одеси мені повідомили, що похорони відбудуться 19.11.2006 року.
Я відразу намагався про це повідомити сестрі Наді в Болгарію. Але там змінили телефони і я не міг додзвонитися. Залишив інформацію на автовідповідач Надіній дочці Ірі.

Зателефонував в Мелітополь, племінниці Тамарі Остапенко.
Запропонував поїхати на похорони в Одесу. Але Тамара відповіла, через те, що Микола знущався над її мамою, Марією Іванівною (Сиваш) Обіход, на його похорони не поїду.

Я пам’ятав, що моя мама, Сиваш Ольга Петрівна, завжди ходила провести в останню дорогу всіх близьких, рідних, знайомих односельців і не тільки. Прощала всім їх негативні стосунки з-за життя, якщо такі були.
Тому я вирішив їхати в Одесу на похорони.
З потяга повідомив Светі, що вже доїжджаю в Одесу. На станції мене зустрів її чоловік Андрій.
В Одесі мені розповіли, що Микола в Запоріжжі жив сам, як бомж. Захворів і попав в лікарню.
Через певний час їм в Одесу хтось повідомив, що він в лікарні. До нього поїхали дочка Світлана і бувша дружина, тепер Лінченко Марія.
Ті хто знав Марію і Свету, в лікарні здивувалися, коли з`ясували, що Світлана його дочка, а Марія бувша дружина.
Після цього там його вимили, а родичі Марії почали носити з дому йому їжу.
Його хотіли забрати в Одесу в лікарню, але Микола продовжував зневажливо відноситися до Марії, Світлани, як робив усі роки свого життя, і відмовився їхати.
Через певний час Світлана і Марія в черговий раз приїхали до нього.
Стан його здоров`я різко погіршився, він сильно опух. Після вмовлянь він, на цей раз, погодився їхати в Одесу.
За його вказівкою, по дорозі заїхали в квартиру і гараж, щоб забрати коробочку, яку він переховував, з золотими речами і грішми.

В квартирі був склад непотрібних речей, які він наносив з смітників, а гараж він майже спалив, бо запалив в ньому скати і міг згоріти там і сам, та його звідти витягли інші люди з автокооперативу.
В Одесі його помістили в лікарню. Через тиждень він помер.
Діагноз саркома крові.
Це і не дивно якщо всі роки він жив в кварталі де в повітрі постійно стояв кольоровий дим від «Запоріжсталі» і інших металургійних заводів.