Після цього випадку мама вже ніколи не відносилися з недовірою, що запускають штучні супутники землі і що полетіли в космос космонавти.

Мама часто згадували, що в їх дитинстві, в їх сім`ї часто читали книжку «Кайдашева сім`я» Нечуя Левицького. Книжка дуже повчальна в стосунках в родині і це культивувалося в їх родині.
Коли в радянські часи, по радіо, передавали окремі уривки з цієї повісті, мама відкладали роботу і уважно слухали родіопередачу.

Пригадую як мама так і батько раділи коли ми (діти і внуки) приїздили додому. Особливо мама. Вони не знаходили місця де нас посадити і чим нагодувати. Розпитували за все і розказували за все і всіх родичів і знайомих.
В 1971 році ми з дружиною надовго влітку залишили сина Михайла в моїх батьків. Мама і тато дуже раділи, що він у них і вкладали в нього всю душу. За літо дуже звикли до нього, а він до них.
Коли мама ішли доїти корову, то відразу брали кухлик, туди клали ложечку меду і мама відразу надоювали молока в кухлик і Михайлик біля мами відразу випивав його.
Восени я сам приїхав забирати його додому. Мама і тато дуже розхвилювалися і плакали, що я уже забираю його.
Просили ще лишити хоч не на довго. Але я не погодився.
Мама вирішили, що проведуть нас аж в аеропорт Запоріжжя.
Я купив собі квиток на рейс на Київ. І переконував маму, щоб уже їхали в місто щоб встигнути на поїзд до Поліг. Раптом почув оголошення авіарейсу на Пологи. Сказав мамі і купив їм квиток на цей рейс. З Михайликом посадили маму в літак АН-2, а самі лишилися чекати свій рейс.

Листи всім дітям писав батько під диктовку мами.
Інколи, мені, мама писали листи самі. Хоч почерк був складний, але мама казали Ваня розбере, що я написала.
Пізніше вони писали, що мама ніколи до цього не літали літаком. Що в літаку дуже плакали за Михайликом і не відчули, як швидко долетіли до Поліг.

Пізніше, вже великим хлопчиком, Михайлик на канікулах, трохи жив в Марії Іванівної і Павла Івановича Обіход.
Вони, як вчителі, давали йому завдання по українській мові, математиці, фізиці. Павло Іванович дуже хвалив математичні здібності Михайлика. Хоч як вчитель і директор школи був скупий на похвали. Але Михайликом був задоволений.

В 1941 році радянська армія відступала під натиском німецьких військ. Військова частина, в якій знаходився наш батько, відступала по півдню України, майже рядом з нашим селом.
Батько розказував, що в паніці дуже багато солдатів по ночах тікали з армії. Агітували тікати і батька. Але він відмовився. Сказав як буде, але я відступатиму далі. Я вже спробував дії того режиму, що очутився в Біробіджані.
Його частина дійшла до Грозного і тільки там зайняла оборону по захисту нафтових родовищ в Чечні.